Матвія 15:21-28 - Богоборці

«І ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, демон тяжко дочку мою мучить! А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: Відпусти її, бо кричить услід за нами! А Він відповів і сказав: Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого... А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: Господи, допоможи мені! А Він відповів і сказав: Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам... Вона ж відказала: Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів. Тоді відповів і сказав їй Ісус: О жінко, твоя віра велика, нехай буде тобі, як ти хочеш! І тієї години дочка її видужала» (Мт.15:22-28).

Після двадцятирічної відсутності Яків вертається додому. Вертається він не сам, а з ним жінки, діти, вся челядь, усі отари набуті ним за час перебування в Халдейському краї. Незабаром він має зустрітися зі своїм братом Ісавом, в якого він хитрістю забрав перворідство. І ось у цей напружений для Якова момент стається з ним одна дивна подія, про яку читаємо в книзі Буття: «І зостався Яків сам. І боровся з ним якийсь Муж, аж поки не зійшла досвітня зоря. І Він побачив, що не подужає його, і доторкнувся до суглобу стегна його. І звихнувся суглоб стегна Якова, як він боровся з Ним. І промовив: Пусти Мене, бо зійшла досвітня зоря. А той відказав: Не пущу Тебе, коли не поблагословиш мене. І промовив до нього: Як твоє ймення? Той відказав: Яків. І сказав: Не Яків буде називатися вже ймення твоє, але Ізраїль, бо ти боровся з Богом та з людьми, і подужав. І запитав Яків і сказав: Скажи ж Ім’я Своє. А Той відказав: Пощо питаєш про Ймення Моє? І Він поблагословив його там» (32:25-31).

Так Яків став називатися Ізраїлем, бо він боровся з Богом. І тепер всі його нащадки також називаються Богоборцями, або народом Ізраїлю. Яків боровся з Богом, із Божим Сином до Його втілення.

У сьогоднішньому Євангельському читанні ми також маємо справу з богоборцем. Однак, на цей раз це жінка, яка навіть не належить до фізичного народу богоборців, однак, по правді, вона є богоборцем, бо належить до духовного Ізраїлю, як і всі віруючі в Ісуса Христа, Втіленого Сина Божого. Сповідання віри ханаанки: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів», визнає Ісуса за Месію, Господа з Давидового роду. В Євангеліє від Матвія Ісус називає віру великою лише в двох осіб, обоє вони не юдеї. Ісус хвалить віру сотника та віру цієї жінки.

На цій ханаанській жінці показується нам те, як Бог деколи змагається зі християнами, Своїми дорогими дітьми. Він може ставитись до них так, ніби Він немає з ними ніякої справи, ніби вони вороги, а не друзі.

Перший випадок того, як Бог змагається зі християнами – це звичайні земні поневіряння. Вони не завжди є тілесними муками від Сатани. Це може бути якась особиста хвороба, чи слабість та смерть когось із рідних чи близьких, це може бути бідність, втрата доброго імені через наклеп, невірність та фальшивість друзів, яким довіряв, чи будь що з того на тлі війни, як це ми сьогодні маємо, звичайні цьогосвітні нещастя та біди.

Однак, як ми це бачимо зі ханаанською жінкою, є ще одна, більш складніша боротьба. Бог часто не відповідає на молитви християн у потребі відчаю, а мовчить. Відчай збільшується і часто при його рості християнин палко молиться.

Певний час Бог незворушний. Спочатку Христос мовчить на голосіння ханаанки. А коли Він нарешті відкриває Свої вуста, з них линуть гнівливі слова. Коли вже втручаються учні, Він пояснює, що не був посланий до поган, а згодом навіть порівнює жінку зі собакою, що може і не заслуговувати крихт зі столу дітей.

Продовження в аудіо...